Текстова версія проповіді пастора Юрія Цубери в Храмі на Подолі “Один талант, що змінює все”:
Незчисленна кількість ворожих атак, яку яких ми пережили з вами на цьому тижні. Правда, нелегко було. Слава Господу, що сьогодні субота і він дарував сили, здоров’я бути тут у домі молитви. Але як багато людей так і не дожили до цієї суботи через ті обстріли, які ми переживали на цьому тижні. Іноді хочеш підтримати когось, потішити і не можеш підібрати правильні слова, тому що здається, що просто сил уже немає. Не те, щоб когось підтримувати, але й самому це все переживати. Дорогі брати і сестри, якщо нам, дорослим, важко, то наскільки важче дітям, які не знають за що плачуть і через що, які не розуміють, чому так відбувається. А багато хто народився під час війни, іншого і не мають уявлення. У них немає з чим порівняти. Вони не знають, що таке життя без війни, тому що народилися під час неї. Ті, хто навчалися, не встигли закінчити школу. Хто поступив в вищий заклад, також зараз змушений у цих умовах навчатись, побудувати якусь кар’єру чи щось для себе в цьому житті придбати. І це лиш тому, що вони діти. наскільки вони вразливіші емоційно і фізично слабші. І коли діти приходять до нас, батьків, у них немає інших, хто може їх захистити. У них немає тих, на кого вони можуть покладатися. І коли ви, дорогі батьки, їм говорите, що буде все добре, вони в це щиро вірять. Як не вистачає десь нам такої віри до нашого Господа і таких стосунків, як у наших дітей до нас батьків. Я прошу вас, дорогі батьки, підтримуйте своїх дітей, приділяйте їм більше часу, бо коли ми сильніші, то вони не такі. Коли вони бачать у нас сумніви і переживання, то вони одразу губляться і не знають, що відбувається. Тому моє щире бажання, і я кожний день молюся за вас, дорогі брати і сестри, щоб Бог давав нам сили проживати ці нелегкі часи, бо не знаємо, скільки ще часу зможемо триматись, щоб просто не здатися. В мене щире побудження є Духом Святим прямо зараз помолитися і попросити Господа про той мир, який лише він може нам дати. Святий Господь, прошу тебе, подаруй захист кожній родині нашій, кожній сім’ї. Подаруй, Господи, спокій і мир в наших серцях. Господи, прошу тебе про наших дітей, які переживають цю війну і не розуміють, чому це відбувається і заради чого вони терплять це все. Господи, подаруй нам, батькам мудрості, подаруй духа святого і сили, щоби правильно підтримувати, пояснювати, давати потішення, підбирати правильні слова, коли підтримуємо один одного із турботою своєю хочемо допомогти і бути корисними. Будь з нами, Господи, в цей момент. Благослови моїх дорогих братів, сестер нашої громади. Благослови всіх, хто в етері дивиться нас. Подаруй нам ту перемогу, той мир, про який мріємо, Господи. Знаємо, що коли прийдеш за нами, то, Господи, подаруєш той мир, який ніхто не зможе в нас забрати. Будь з нами і на слово Твоє, яке сьогодні будеш відкривати для нас духом твоїм святим. В ім’я Ісуса Христа амінь. Отже, продовжуючи слово проповіді, яке ще розпочав на дитячій історії, коли говорив про таланти, Господь дійсно надзвичайно дивовижний колись заклав в людину таку функцію, як таланти. І ми в дорослому віці, спостерігаючи за дітьми, можемо бачити те, як вони починають творити, пізнавати світ, навчатись новому. розвиватись, зростати і таким чином формувати свою ідентичність. Ми спостерігаємо те, як одним дітям до вподоби одне, а іншим подобається зовсім інше. І це завдяки тому, що Господь уже у такому віці заклав в дітей такий дар, як таланти. У підлітковому юнацькому віці талант допомагає вирішитись, у якому напрямку обрати своє навчання, що нам більш до душі ми туда рухаємось. У дорослому віці таланти – це можливість працювати на тій роботі, яка нам ближче до душі, яка нам подобається, в якій ми, можливо, десь більш професійні, до якої нам лежить серце. Також у служінні таланти допомагають нам робити це щиро, отримувати від цього задоволення і приносити користь тим, хто нас оточує. І Господь дійсно благословенний і дивовижний, коли продумав ось це, творячи людину. І сьогодні хотів би зупинитись більше на тому таланті, про який говорив у дитячій історії. Талант, вміння слухати. Здавалось би, чи є тут щось складного і чи потрібно тут чомусь вчитися? Хіба важко мовчати, коли хтось говорить? Хоча я впевнений, що є і ті, кому навіть складно мовчати під час того, як хтось говорить. Там психологи поді поділяють людей на сангвініків, меланхоліків, на флегматиків. Плегматикам легше мовчати, сангвінікам важче. Я розумію, бо я сам виріс флегматиком, а далі прийшлось трошки перебудовувати свій характер і розумію і тих, і тих. Але чи одне і те саме мовчати і слухати? Правда, це різні речі. Навіть слухати і чути – це теж різне, чи не так? А коли ми слухаємо і чуємо, але не слухаємось, то це вже лицемірство. Зараз я кажу в контексті стосунків з Господом, коли йде мова про слухання голосу Божого, його святої волі стосовно нашого життя. Коли ми слухаємось Господа і чуємо його, але не слухаємося, ми лицеміримо. І на противагу цьому є інший вислів. Коли ми слухаємося, щоб коритися, тоді що це? Це те, що ми робили, співаючи псалми, молячись. Це прославлення. І це те прославлення, якого сьогодні Бог хоче від кожного з нас. Коли ми слухаємо голос Божий, чуємо його святу волю, коримося йому. слухаємось його, втілюємо це в наше життя і цим самим прославляємо нашого Господа. Як часто ми практикуємо цей навичок, талант, цю здібність слухатись голосу Божого. І як ми це втілюємо у нашому щоденному житті, практичному, коли просто виконуємо буденні справи, коли просто живемо християнським життям. Адже ми знаємо, що у тих доктринах, в яких ми переконані, ми щиро віримо, що виконуємо святу божу волю. До прикладу, ми не приходимо кожного дня перед Богом у молитві, щоб він нам відкрив його волю з приводу того, в який день йому поклонятись. Правда? Адже ми знаємо, що через слово Боже Бог це вже відкрив. І ми це сприймаємо за істинну, за святу Божу волю і приходимо на поклоніння Господу у цей день, який приходимо. Коли ми знайшли насолоду, коли ми знайшли свободу у виконанні закону Божого, ми іншого життя не хочемо, тому що ми знаємо, що це те, що бажає Господь сьогодні від кожного з нас. Правда? І ми знаємо, що це виконання волі Божої. Коли ми приймаємо Господа Ісуса Христа, як свого особистого Спасителя, ми теж свято віримо, що робимо правильно. Адже про це пише слово Боже. Так зробив Ісус Христос, показавши нам приклад. Ми знаємо, що в цьому прославляємо Господа і виконуємо його святу волю, не сумніваючись у цьому. Тому ее я десь, напевно, звертаюсь зараз до тих, хто ще не прийняв цього рішення у своєму житті. Не вагайтесь, тому що слово Боже пише, що це істина. Істина та, якій ми уже багато поколінь слідуємо і тільки знаходимо у цьому Боже благословення, уклавши заповіт з Господом. Наступний момент дуже важливий, коли ми, приймаючи святі символи під час вечері Господньої, теж розуміємо, що виконуємо божу волю, тому що сам Ісус Христос, даючи вечору своїм учням, показав нам приклад. І ми теж у цьому не маємо жодних сумнівів, що робимо щось не так чи неправильно, тому що це ті речі, які є базові у нашому християнському віруванні, в наших доктринах і в тому, в чому ми живемо, у чому прославляємо нашого Господа. Але чи це все, чи на цьому закінчується все наше християнське життя? Якщо можна так виразитись, то крім цього є ще шість днів християнської буденності, коли ми, як рядові християни, просто живемо, робимо добрі справи і в цьому прославляємо нашого Господа, тому що так розуміємо, що робимо добре, маємо достаток, маємо якийсь заробіток, де жити. Бог нас оберігає. І наше християнське життя здається, що все наче добре. Але чи можемо ми в ньому обходитись без вміння слухати голосу Божого і його святої волі у таких простих речах, з якими ми стикаємось щодня? Як нам там бути? І про християнське буденне життя. Це що? Не говорити поганих слів, пристойно виглядати. Правда? Можливо, крім того, що не ще робити щось і корисне, бути для суспільства корисним, турбуватись один про одного, робити добрі справи, не збирати скарбів на землі, тобто не прив’язувати своє серце до матеріальних речей, а зберігати свої скарби і здобувати на небі, там, де Господь хоче, щоб наша вічність, наша домівка – це там. І ось ці всі речі – це ті, які притаманні християнину у його щоденному житті. І якщо в питаннях доктринальних ми не маємо жодного сумніву, то в буденному житті ми часто приходимо до моменту того, коли не знаємо, роблячи це, на це є Божа воля чи ні. Коли не розуміємо, як правильно поступити: зробити ось так чи зробити ось так. На що нам орієнтуватися, коли ми просто намагаємось служити Господу? Навіть намагаємось бути корисними, намагаємось навіть обирати якесь служіння у церкві, коли нам довіряють його. Як нам розуміти, що цього хоче Господь? Дуже часто до мене підходять і питають: “Пастор, а не буде гріха, якщо я через війну, через ці всі обставини виїду за кордон? і буду там служити Господу. Як мені зроби зрозуміти, що цього не лише я хочу, а цього хоче і Господь від мене? Як мати таке внутрішній спокій, переконання, що це рішення – це правильне рішення, що я от живу і всередині немає такого сумніву, який мене заставляє постійно десь приходити у молитві до Бога і питати: “Господи, покажи мені”. І що найгірше далі, коли Бог, як на нашу думку здається, не відповідає нам. І далі ми керуємо чим? Обставинами, які навколо нас, коли ми просто десь вимушені це зробити, а десь нас попросили це зробити. І можливо це і правильно, але особисто саме в цьому ми не переконалися, що це наше рішення, яке хоче Господь від нас. Ось у чому проблема. Коли у доктринальних питаннях ми свято з покоління в покоління принос приходимо на поклоніння Богу і віримо, що робимо правильно, а в щоденному житті не знаємо, що робити зі своїми дрібними речами. Ми уже другу суботу з вами на суботній школі вивчаємо книгу Вихід і говоримо про Мойсея. Це та людина, яку Бог покликав до певної місії. Вона, Він не був рядовим членом церкви. Він з самого дитинству розумів, що Бог доручив йому певну місію і це вивести народ ізраїльський із Єгипту. Зараз так трошки поміркуйте, поставте себе на місце Мойсея. Ви вощ Ізраїлю, якому Бог довірив вивести народ ізраїльський. Як на вашу думку, коли найкращий момент для того, щоб діяти? Господь усе життя готував вас, що ви повинні зробити зробити ось цей крок. Коли цей момент, що ось, Господи, я тепер бачу, щоб виконати твою волю і починаю робити. Чи не найзблагішими намірами Мойсей починав цю місію? коли дивився на народ ізраїльський, на своїх братів і бачив те, як вони страждають несправедливо. Чи не в цей момент він говорив собі: “Господи, чи не настав час почати визволяти тебе, твій народ?” Перепрошую, вбиваючи єгиптянина, він розуміє, що щось пішло не туди. кудись його 40карічний план, бажання вивести народ ізраїльський, кудись він зникає. І виявляється так, що він не народ рятує численний, а рятує своє життя, коли втікає в пустелю. Що пішло не так? На якому моменті в його житті, мисленні щось пішло не по плану? Але Господь настільки мудрий і всемогутній, що навіть цю ситуацію повертає на добро, коли використовує пустелю як місце формування Мойсея, Мойсея нового, формування його характеру, формування його ідентичності, як школу, де він навчається смиренню, де він навчається бути іншою людиною. Господь готує його бути тим, про кого пише слово Боже, найлагідніша із усіх людей. І через 40 років і багато випробувань Мойсей приступає до тої ж самої місії, але вже зовсім по-іншому, правда? І зовсім інші результати його дій. Народу ізраїльському прийшлось іще 40 років почекати, постраждати, поки одна людина зрозуміє, у чому полягає воля Божа. Як часто сьогодні нам хочеться розуміти, що ось ця річ, яку ми робимо, це воля Божа, а в цьому випадку це просто наше щире бажання і наша недалекоглядність, коли в результаті бачимо зовсім інші результати, не ті, на які ми розраховували. Читаючи слово Боже, в ньому ми ще знаходимо приклади ті, де люди зі всією щирістю хотіли бути корисними, а в результаті пішло щось не так. І це Євангеліє від Матвія, 17-й розділ, з першого по п’яті вірші. Через шість днів Ісус бере Петра, Якова та його брата Івана і виводить їх самих на високу гору. Він преобразився перед ними. Обличчя його засяяло немов сонце. Одяг його став білий, немов світло. І ось з’явився їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з ним. Озвавшись, Петро сказав Ісусові: “Господи, добре нам тут, коли хочеш, поставлю тут три намети. Один тобі, один Мойсеєві та Іллі”. Поки він говорив, ясна хмара оповила їх. Із хмари пролунав голос: “Це є мій улюблений син, якого я вподобав. Його слухайте”. Тут описана історія, де Ісус Христос бере своїх учнів для того, щоб разом з ними десь усомітнитись, там, де немає нікого іншого. І там Ісус Христос преображається перед ними. Його обличчя стає сяючим, його одяг стає білосніжним. Христос показав славу свою, і це дійсно дивовижна картина. Але що в цей момент робить Петро? Він говорить: “Учителю, добре нам тут бути? Зробимо три намети тобі, один Іллі і один Мойсею. Він хоче якось діяти, він хоче щось говорити. Він хоче щось робити, бути корисним. Але дуже часто наша ось ця метушлива активність виявляє лише нездатність просто спостерігати і слухати, очікувати. І ось поки Петро говорив, поки Петро думав, що його ідеї потрібні в цей момент, їх огортає слава Божа. І далі він чує голос із неба. Далі він чує те, що йому насправді потрібно було робити. Коли небесний Отець говорить до учнів Ісуса Христа і каже: “Це син мій улюблений, його слухайте. Хіба погані наміри були в Петра? Подивіться, він навіть не про себе турбується. Він каже: “Господи, щоб було добре вам, тобі, Мойсею, Іллі”. Він хотів потурбуватись про них, але виявляється, що його дії в той момент просто були не на часі. І в цей момент було те, що було значно важливіше і потрібніше. І це просто спостерігати і слухати. Соломон про це дуже добре знав, коли неодноразово говорив, що усьому свій час і година своя кожній справі під небом. Тому що наші правильні дії в неправильний час – це вже неправильні дії. Вони правильні тоді лише, коли ми їх використовуємо у правильний час. Учні від почутої, почутого голосу, побаченої слави просто повалилися обличчям до землі. І далі, після розмови небесного Отця з учнями відбувається розмова Ісуса Христа з ними. Це перша розмова після побаченої слави. Що робить Христос, маючи владу і розуміючи те, що і учні знають, що їм потрібно робити? Які перші дії Ісуса Христа? Він підходить до учнів, торкається їх, піднімаючи, каже: “Не бійтеся”. Тепер Петро розуміє по-справжньому, що йому потрібно робити. Вони дійсно прислухалися до слів свого учителя. Вони дійсно знайшли підбадьорення в його голосі. Коли ноги їх укріпли, вони встали і пішли далі з Ісусом Христом. Як сьогодні не вистачає нам ось цього дотику, дотику Ісуса Христа, його голосу ніжного, не бійтесь. Як часто сьогодні не вистачає цього підбадьорення, яке може подарувати Ісус Христос, його ніжного голосу, в якому ми можемо знайти впевненість у наших діях, коли наші сумніви не дають нам спокою. Як не вистачає Ісуса Христа, який був би поряд і допоміг би нам. Коли ми намагаємось робити щось не так чи подумали щось не так, одразу відкритість нашого серця до сприйняття голосу Божого, до Духа Святого виявляє нашу здатність розприділяти, що добре, а що ні. І це можливо, дорогі брати і сестри. Це можливо, тому що це було можливо для учнів тоді, це можливо сьогодні для нас. І ми це побачимо, читаючи наступні вірші уже у Євангелії від Луки у 10-му розділі з 39-го по 40-й вірш. Мала вона сестру, котра звалася Марією, яка, сівши біля ніг Господа, слухала його слово. А Марта клопоталася різними приготуваннями. Тож, спинившись, сказала: “Господи, чи тобі байдуже, що моя сестра залишила мене само служити? Скажи їй, щоб вона мені допомогла”. Ісус Христос вирішив провідати одну сім’ю. Що робить Марія в цьому випадку? Сідає у ніг Господа і слухає його слово. Тоді як Марта, її сестра починає метушитись, клопотатись і робити добрі справи. Вона хоче гостинно прийняти Господа. І в цьому дійсно немає нічого поганого, адже вона хоче проявити турботу, коли ми чекаємо гостей, чи не готуємось, чи не прибираємось, а тим паче сам Ісус Христос приходить до них. І вона настільки впевнена у своїх діях, що навіть, е, каже Ісусу Христу, дорікаючи своїй сестрі: “Господи, та скажи їй ти вже, чому вона мене залишила саму? Вона розуміє, що її дії настільки правильні, що сам Христос на її стороні буде.” Але Христос говорить їй дещо цікаве. Каже: “Марто, Марто, ти журишся і клопочишся багато чим, а потрібно одне. Марію, що брала кращу частку, яка не відбереться від неї. Що це за частка? Сидіти біля ніг Ісуса Христа. Виявляється, слухати Господа важливіше, ніж метушитися навіть із найблагішими намірами. Виявляється, що найкраща частка є основою справжнього учнівства. І зверніть увагу, що Христос не дорікає Марті. Він не каже, що ти погано робиш. Він не каже, що твоя християнська буденність, вона нікудишня, вона неправильна. Він просто звертає увагу на те, що попри твоїх хороших бажань є те, що ти опустила, є те, що також потрібне. Коли ми сьогодні, живучи щодня, роблячи добрі християнські вчинки, коли ми навіть служимо Господу, виконуючи певні служіння, коли ми намагаємось бути гарними християнами, Христос каже: “Попри всіх ваших благих намірів є ще одне, те, що, можливо, ви часом опустили і про щось забули, а воно важливіше. Це та частка, яку обрала Марія”. Це слухання слова Божого, читання його і слухання його волі стосовно нашого життя. Ось чого дуже часто не вистачає нам, коли ми щодня намагаємось служити Господу. Нічого поганого не було і в ідеї, щоб зробити палатки для комфорту, як і в приготуванні їжі. Але поряд з тим було те, що значно цінніше. І Господь це відкрив у слові своєму. І в одному, і в іншому випадку це слухання його святої волі. Якщо сьогодні ми маємо певні сумніви чи переживання, як нам правильно поступити, прийняти рішення погодитись нам чи не погодитись на певні пропозиції служіння, зміни певні на певні зміни у своєму житті. Якщо у вас є ці сумніви, я пропоную просто відволіктися. відволіктися для того, щоб подумати, а чи є в цей момент можливість приділити час для кращої частки? Чи є в цей можливість приділити час для читання слова Божого, для слухання його голосу? Повірте, приділивши цьому час, Господь подарує той дотик і ту впевненість у наших рішеннях і в наших діях. Господь обов’язково покаже нам те, як рухатись далі, тому що Бог той, хто завжди готовий нас почути. І якщо ми слухаємо, тоді ми перемагаємо, бо той, хто чує, він ніколи не буде обманутий. Той, хто слухає, буде перемагати. І той, хто кориться, буде прославляти, прославляти Господа найкращим чином. Але питання, що відбувається з тою категорією людей, яка живучи щодня забуває про ось цей важливий момент. І про це ми теж читаємо у Слові Божому уже у Євангелії від Матвія 24му розділі. де Ісус Христос описує події перед його другим приходом. Взагалі Євангеліє від Матвія 24й розділ наповнений дуже багатьма подіями, але кілька віршів ми сьогодні прочитаємо і звернемо увагу лише на наслідки певних дій. Це з четвертого вірша. У відповідь Ісус сказав їм: “Стережіться, щоби хто щоби хтось вас не ввів в оману, бо багато хто прийде під моїм ім’ям, кажучи: “Я Христос, і багатьох звіть”. Про кого йде мова тут? Коли Христос каже: “Багатьох звіт, хто ці люди?” Якщо навіть подумати логічно, чи це ті, які Бога не знають? Для чого зводити тих, які і так не на стороні Божій, які і так не виконують його волю? Тут говориться про тих людей, які все життя поклонялись Господу і вірили йому. Але виявляється, що буде той момент, коли багатьох зведуть. І читаємо далі. Е-е, ви почуєте про війни і про чутки воєнні. Глядіть, не жахайтесь, бо має так статися. Але це ще не кінець, бо повстане народ проти народу, і царство піде на царство, і буде голод, і пошисті, і землетруси в різних містах. Та це все лише початок страждань. Тоді віддаватимуть вас на муки і вбиватимуть вас, і зненавидять вас усі народи через моє ім’я. І тоді багато хто спокуситься, і одне одного будуть видавати, і зненавидять одне одного. І повстануть численні лже пророки, і зведуть багатьох, і через поширення беззаконня охолони любов багатьох, а той, хто вистоїть до кінця, буде спасенний. І ця євангелія царства буде проповідувана по всьому світі на свідчення всім народам. І тоді прийде кінець. Зверніть увагу на те, що випробування вони будуть, але вони будуть як ззовні, так і зсередини. Якщо ззовні, то ми бачимо буде відступництво, зрада. Ой, перепрошую, це зсередини. А ззовні – це політичні потрясіння, війни, переслідування церкви, коли будуть переслідувати віруючих. Навіть природні лиха будуть говорити про те, що наближається кінець. Це потрясіння, пошисті, землетруси. початок болів. Але крім цього всього будуть і внутрішні випробування: відступництво, зрада, охолодження любові, релігійні обмани, лиже хрести, лиже пророки. І тоді багатьох, багато хто спокуситься. Тоді один одного почнуть ненавидіти. Це те, що буде руйнувати церкву Божу зсередини. І тут чи не найважче буде залишитися вірним? Ми знаємо про те, що коли сатана переслідував Першуапостольську церкву, коли ззовні намагався знищити святих людей, спалюючи їх, переслідуючи, розпилюючи їх, спалюючи Святе Боже письмо, це лише згартовувало їх, це лише робило їх сильнішими і міцнішими. Але коли ворог став діяти зсередини, почав сіяти розбрат, розкол, впроваджуючи лукаві підміни і обмани, тоді він почав досягати успіху. Ми знаємо і про пророка Валаама, який намагався вплинути на народ Божий ззовні. У нього таке ж також нічого не виходило до тих пір, поки він не придумав план, спосіб зруйнувати їхню вільність із середини. Чи не буде сатана використовувати цей самий підхід перед його другим приходом? А ми про це з вами читаємо. Як не просто у цей момент не бути обманутим, як не бути тими, хто буде робити ці страшні речі, хто буде проявляти цю це руйнування зсередини, проявляти ненависть, у кого охолоне любов, як не бути тими людьми. І якщо повертаючись до шестиденної нашої християнської буденності, наше звичайне життя у щирому, пристойному розумінні, баченні гарно виглядати, що є причиною цього всього, що нас спонукає так жити. Якщо це наш вибір обирати частку Божу, тоді слава Господу. Якщо наше служіння – це причина того, що ми спілкуємося з Господом, тоді Господь буде благословляти нас і вести нас. Але якщо ми так звикли, тому що так інші роблять, тому що так нас навчили, і ми про це багато разів чули, а насправді забуваємо, щоразу попри те все просити Господньої волі, читаючи його слово, то чи не опинимось ми серед тих людей, про яких говорить 10-й вірш? І тоді багато хто спокуситься і зненавидіть одне одного? Чи не будуть такі люди говорити в останній час: “Господи, Господи, чи не твоїм ім’ям ми пророкували? Чи не твоїм ім’ям ми бісів виганяли? Чи не твоїм ім’ям ми чинили чудеса, творили?” І цей список, я думаю, що можна продовжувати. Чи не твоїм ім’ям ми ходили в церкву? Чи не твоїм ім’ям ми робили добрі справи для своїх ближніх? чи не твоїм ім’ям ми погоджувались на служіння, жертвували собою, своєю сім’єю, коли знаходились тут, де не просто і служили тобі, і хотіли бути щирими, чи не твоїм цим ім’ям ми робили? Але що скаже Бог? Я ніколи не знав вас. Відійдіть від мене. І 21-й вірш цього розділу такий ключовий у цій розмові. Не кожний, хто каже мені: “Господи, Господи”, увійде в царство небесно, але той, хто виконує волю мого Отця, який на небесах. А пам’ятаєте, яка воля небесного Отця? Він її проговорив, був до учнів. Слухайте його, слухайте Ісуса Христа. Шукайте у своєму щоденному житті Господа. Читайте його слово. Відкривайте його для того, щоб знайти Бога. Не для того, щоб знайти правильну відповідь, що мені зробити, яке рішення прийняти, бути тут чи бути там, робити ось це чи робити ось те. Якщо ми знаємо, що і те, і те прославить Господа, якщо ми знаємо, що в усьому ми служимо Господу, то для чого сумніватись? Стаючи на коліна, нам потрібно просити Господньої присутності, Господнього дотику, дотику Ісуса Христа. Тому що отримавши його, переживши ось цю зустріч з Господом, у нас уже сумніву у інших питаннях не буде. Як часто сьогодні ми якраз на цьому маємо переживання і хвилювання, тому що із самого початку обрали неправильну частку, ту частку, яка начебто теж потрібна, яка начебто теж необхідна, тому що це наша необхідність у щоденному житті. Але попри те все є те, що Господь сказав Марії, і воно важливіше. І що є сьогодні тим ідентифікатором, як рухаюсь я? Як оприділити себе, чи добре я зробив у своєму житті, прийнявши те чи інше рішення? Наскільки моя частка, моє рішення є справжнім, а не формальним? Що є показником тим у моєму житті? І ми про це теж з вами читали у 14-му вірші, е, цього ж 24-го розділу, де написано про місію євангелія. І ця євангелія царства буде проповідуватися по всьому світі і на свідчення всім народам. І тоді прийде кінець. Щоденне обрання Ісуса Христа у своєму житті. щоденні наші добрі вчинки і наше служіння своєму Господу, воно принесе свій результат. І цей результат буде тим, який описує цей вірш. Наша наше життя буде проповіддю євангелія. Наші добрі вчинки будуть проповіддю євангелія. Якщо ми сьогодні служимо Господу і проповідуємо про Ісуса Христа своїм життям, тоді під час випробувань у нашому серці не буде місця для сатани, який буде руйнуватись зсередини, тому що наше серце вже буде зайняте. Зайняте Ісусом Христом, зайняте правильним вибором, який ми будемо робити щодня у своєму житті. Тому що написано далі: “Адже як блискавка виходить із сходу і з’являється аж на заході, таким буде і прихід Сина людського”. І Бог сьогодні бажає сьогодні для кожного з нас ось цього дотику, ось цього прославлення справжнього, щоб ми служили Господу, щоб ми знаходили його святу волю у нашому щоденному житті і чули його ось цей ніжний голос, який пролунував колись, пролунав колись від Ісуса Христа для учнів. Не бійтесь. Він бажає, щоб наші правильні дії були завжди у правильний час, тому що лише тоді вони є правильними діями. Господь бажає, щоб наші правильні вчинки прославляли Господа і щоб наше слухання приводило до покори Господу. Адже лише тоді воно є справжнім поклонінням. І воно є тим поклонінням, якого сьогодні Господь хоче від кожного з нас. Амінь.
Давайте про це помолимося.
Святий Господь, ми дякуємо тобі за твоє слово святе. Ми дякуємо, Господи, тобі за твою святу присутність у нашому щоденному житті. Коли ми хочемо бути щирими, коли ми хочемо бути правильними, коли хочемо бути корисними. один для одного, для суспільства і робити добрі справи. Поруй нам попри це все, Господи, не забувати про читання слова твого, про обрання найкращої частки, яку обрала Марія, коли у твоїх ніг сиділа і слухала Тебе. Ми знаємо, Господи, що обравши Тебе в усьому іншому, Ти подаруєш нам мир і подаруєш нам спокій. Поруєш нам свою благословення і свою святу присутність. твій святий дотик. Дякуємо, Бог тобі за твою присутність серед нас. Благослови, Господи, кожного з нас твоїм духом святим. В ім’я Ісуса Христа амінь.
